Ну що сказати у вступі... Джейк Джілленхол, на мою думку, один із найкращих акторів сучасності. Не всі фільми з ним відмінні або навіть хороші, але найкраще він точно видає. По можливості намагаюся не пропускати жодної фотографії із ним. Що ж, «Швидка допомога» стала винятком. Почнемо відразу з того, що це фільм Майкла Бей! Так що буде багато погонь, перестрілок та вибухів під соусом драми та форсування ситуації. І саме про це ця гілка. Але в тому томі постаралися максимально розкрити головних героїв. Джейк зробив чудову роботу. Щиро кажучи, для мене весь фільм заснований лише на ньому. Так, усі актори намагалися, але вся увага чомусь дісталася йому. І найдивовижніше, що він виявився найвикритішим персонажем із усіх трьох головних героїв. Тільки з перервами ближче до кінця ти більш-менш розумієш його мотивацію, та й то не зовсім. Сюжет фільму простий, але технічно та візуально виконаний дуже добре. А з огляду на бюджет (40 мільйонів доларів) просто дивно, як такий фільм можна зняти у 2021 році! У фільмі є пара сцен, де графіка справді впала в очі, але де спецефекти практичні – все на найвищому рівні. Сама історія теж гарна! Не вистачило розкриття деяких персонажів, забракло реалізму в деяких моментах і, звичайно, хотілося б іншої кінцівки. Злегка допиліть сценарій, і це буде божевільний фільм, можливо, якесь повернення старого Бея… але на жаль! Загалом скажу так наприкінці – дивився без зупинки від початку до кінця. Фільм затягнутий, незважаючи на недоліки. P.S. Раджу подивитись.
Я назвав би цю комедію дуже ексцентричною, але це застаріле слово. Тому на постері написано пранк-комедія. Так, у картині багато ексцентрики, багато південного «хочу». Батьки з півдня завжди виконають, якщо син скаже «хочу!». Арсен хоче відкрити клініку пластичної хірургії у Сочі. На цьому і стоїть перший жарт. Фільм нудний, але Арсена грає всім відомий Каха - Артем Карокозян. Жарти південні, дівчата російські, гроші російські — і готова пранк-комедія. Мені було не смішно. Але те, що Каха грає там дві ролі, мене порадувало. Південні альфа-самці та російські дівчата – зараз це викликає сміх, а колись у 90-ті – це було страшно для дівчини. Каха каже: "Хочу!" - і бідний тато лізе зі шкіри, щоб син радів. Китайські імпланти - зараз над китайською якістю сміються, а можливо скоро це буде єдина супер-якість. Режисер Оганесян зробив ставку на південну непередбачуваність, на батьківське кохання, на гарних російських дівчат. Клініка пластичної хірургії нормально звучить у Москві, але в Сочі це цілий шлейф ексцентричних жартів. Мені фільм не сподобався, але Каха молодець (зіграв дві ролі альфа-самців). У фільмі багато південного гумору: гумору заснованого на хтивості жителів півдня. Що смішно? Це кохання, яке розіграно між головними героями. Хтивість жителів півдня висміяна у всьому пишноті цієї пранк-комедії. Режисер Оганесян сміється з південних дітей, які і в 30 років кличуть на допомогу тата чи маму. Мені фільм не сподобався. Але це російська прем'єра кінопрокату без голлівудських блокбастерів. Пластична хірургія або «тюнінг» зовнішності дуже актуальний у Москві. Тому жарти над героєм Арсеном дуже свіжі та по-московськи сучасні. Для мене це комедія, яку зробили навколішки. Багато хто буде раді побачити Каху в головній ролі.
Ця російська комедія від режисера Карпуніна зроблена голлівудськими лекалами. Тобто чоловік боязкий, а жінка (головна героїня) бере все у свої руки і навіть сама пропонує: «Хочу заміж». Мені ця комедія сподобалася своєю м'якістю та своїми жартами. Сценарій написав сам режисер Карпунін. Може, тому було дуже смішно. Це легка російська комедія на 8 березня. Актриса Крістіна Асмус грає рішучу тележурналістку. Журналістка Люба дуже емансипована (по-сучасному фемінізована), і вона робить все, що захоче. Журналістка Люба (її грає Асмус) робить своє життя сама. Вона не чекає вітру біля причалу: вона сама формує порядок денний. Актор Мілош Бікович грає російського інтелігента. Він боязкий; він нерішучий; він пливе протягом життя. Активна Люба та інтелігент Сергій – це два різні світи. Що вийде зі слів Люби: «Хочу заміж», - ми дізнаємося, доглянувши фільм до кінця. У фільмі використані голлівудські лекали романтичних комедій. Тобто жінка рішуча. Тобто головні герої мають якісь свої страхи. Тобто батьки головних героїв посідають нейтральну позицію. Тобто у головних героїв звичний світ руйнується за секунду. Ці голлівудські лекали оброблені режисером дуже грамотно. Режисер Карпунін зробив дуже кумедну комедію. Мені фільм сподобався. Я від себе не очікував, що така проста комедія викличе стільки у мене радості та сміху. Це дуже сучасна, російська комедія, яка відпускає шпильки на адресу російських олігархів. Гроші та кохання — що оберуть головні герої?
І ось - ми дочекалися витвору Метта Рівза. Творіння на майже три години, під час якого я постійно ставив собі питання: хлопці, на що я витрачаю час? Хто-небудь - дайте стусан Паттінсону, щоб він хоча б крокував швидше - може так хронометраж скоротиться. Але справа навіть не в часі – такий же хронометраж у Нолана пролітав непомітно, та що там – хотілося ще! Справа - по суті. Ключове питання, на яке я не зміг дати відповіді: у чому принципова різниця між Бетменом та Загадником у фільмі Рівза? Обидва – борються з несправедливістю. При цьому Бетмен - картинно "нікого не вбиває" - але при цьому в елементарній гонитві за Пінгвіном ми бачимо масштабну аварію, де явно гинуть люди. Ви скажете: то ж Пінгвін винен! Не сперечаюся - але ціль цієї погоні? 'А побалакати'? Тобто у нас – аварія та трупи просто для бесіди? Із самого початку Бетмен Рівза показує нам, що його "відплата" і "справедливість" вибіркові: мовляв, він не може допомогти всім відразу. Ну, не розірватися ж людині! Тому він неквапливо рятує пасажира метро - але не допомагає під час пограбувань. Він спокійно спостерігає за наркобізнесом, але дуже хвилюється за свою сімейну історію. Він може пробачити грабунок з боку Кішки - адже грабує вона на благо! А де це благо? Хто його визначає? Бетмен? Загадник? Останній хоча б карає лише винних – сторонні при цьому не страждають. Хтось сказав мені якось, що вся концепція супергероїв - це звичайний фашизм, де купка 'обраних' визначає, хто поганий, хто хороший, кому і як жити. Не вірите – прочитайте визначення фашизму. 'Месники' показали це повною мірою. Тепер ось - "Бетмен" Рівза, неквапливий такий фашист, який вирішує сам, що - вірно, а що - ні, готовий на все заради репутації своєї сім'ї і начхати хотів на "супутні втрати" - якщо вони поза цією сім'єю.
Так, приємним словом почну рецензію і розпалю своє обурення (але порекомендую подивитися як фільм на любителя). Цікава ідея перетворилася на метання між драмою та трилером. У результаті не чіпляє ні рибка, ні м'ясо. У Дерев'янка вийшла приголомшлива роль, яка з самого початку заглядала глядачеві в душу - руки Людожера так і просяться туди. Його холодний погляд, байдуже ставлення до життя так і натякають на те, що Павло знімався в стані депресії (це підтвердилося в інтерв'ю) – почуття підказувало! Борисова колода, яку часом не розчуєш у фільмі (сказав не зрозумієш що). Якщо це був задум, щоб актор професійний говорив як мямля – ласкаво просимо, нехай буде за методом Кіри Муратової. За решту не ручаюся – були, існували. Емпатії нуль. А якого мені співпереживати, якщо немає причини на це? Зйомка: Краси гір, подих тайгового вітру та естетика Росії-матінки. Робота виконана чудово! Підсумок: Я не відмовлятиму вас від перегляду - може ви залишитеся задоволені і скажете 'НАШ КИНЕМАТОГРАФ ЗАПАЛИТЬ ЯК ТРЕБА', а може 'І ЧОГО Я сюди прийшов?' (Так вчинили глядачі, що сиділи ззаду і покинули зал через півгодини). Зупинюся на нейтральному кольорі та оцінці: 4 з 10 всім добра і позитиву дякую за лайки
Довгоочікуваний фільм про Живого Вампіра спочатку неймовірно інтригував, адже він готував занурення в кровожерливий світ знаменитого комікс-всесвіту. Та ще й втілювати на екрані головного героя намірився талановитий Джаред Літо, який роками раніше представив світові свого Джокера в 'Загоні Самогубців', що відверто висловився неоднозначним. Шалена кількість переносів дати релізу картини у світовий прокат була пов'язана не тільки з 'ковидними' обмеженнями, але й з несподіваними зйомками, які народжували хвилю чуток про можливі дивовижні появи 'когось' у фільмі. Чи вийшов 'Морбіус' по-справжньому вартісною і самобутньою кінострічкою? Швидше ні, ніж так, якщо не сказати різкіше. Сюжет картини гранично тривіальний, що вкрай ріднить її з дилогією 'Веном', також позбавленої воістину індивідуально-захоплюючої оповідної канви. Так, візуалізація здібностей Морбіуса виглядає приголомшливо, залучаючи фантастичними фарбами та сповільненими рухами. І це, мабуть, усе, що залишається в пам'яті після перегляду фільму. Акторські роботи емоційно скупі та подекуди неправдоподібні, хоча набір артистів стрічки і вражає спочатку. Залишається тільки сподіватися, що Джаред Літо в майбутньому зможе повніше розкрити свого героя чи це вже неможливо? Та й взагалі, складається враження, що компанія 'Sony' хоче семимильними кроками наздогнати кінематографічний всесвіт 'Marvel' Кевіна Файгі, не маючи при цьому чітко вивіреного стратегічного плану та воістину якісного творчого матеріалу. А скоростиглий створення 'Зловісної Шістки' тільки підтверджує вищезгадане припущення. Що буде те й буде! Цілком імовірно, за таким принципом ведеться робота над новими проектами в даній кіностудії.
Здавалося б, що вони можуть здивувати? Людям уже 50 років. 'Старим тут не місце!'- Скажете Ви. Але кому, якщо саме не цим людям похилого віку? Жарти та розіграші залишаються на найвищому рівні, а іноді перевершують самі себе, досягаючи якогось неймовірного масштабу. У технічному плані також нічого не змінилося. Знято все максимально докладно та барвисто, але навіть той, хто знімає і вигадує все це безумство, не може залишитися осторонь. Дістається всім і кожному. Неушкодженим ніхто не піде. Навіть режисер із оператором. Проект розбавили свіжою кров'ю. По трейлеру мені здалося, що це не вдале рішення. Якщо беруть новеньких, то вже не так все добре, але я помилявся. Діти непогано прикрасили проект. Зовсім безневинні і нічого не підозрюють. Це те, що часом не вистачає проекту. Диваки не забувають нагадати про те, що це все не просто жарти, а дуже небезпечно і не потрібно повторювати за ними. Показують наслідки своїх витівок. Іноді це досягає дуже серйозних травм. З новою частиною Чудаків вийшло аналогічна ситуація, що і з 'Дивини 3'. Матеріалу відібрали так багато, що все не умістилося в одну частину. Тому незабаром на нас чекають 'Дивини 4.5'. Диваки назавжди - як і завжди, це той самий проект, який дасть море емоцій і відверне від усього довкола, а час пролетить непомітно.
Джулії сорок років, і вона ... ні, не алкоголік. Вона меланхолік. З усіма наслідками, що випливають з даного обставини неприємностями. На її двожильний шиї, звісивши ніжки, сидить співмешканець-художник, малюющій одну-єдину картину вже рік, а його син прямо в квартирі фасує наркоту для продажу, возомнив себе початківцям Тоні Монтаной. На роботі у Джулії теж не все гладко: бос наймає молоденьку блогершу, у якій мільйон фоловерів, щоб вона привнесла свіжість і нові віяння в застарілий уклад компанії, зацікавивши їх продукцією покоління тіннейджеров, а Джулію робить лише її помічницею. До неприємностей можна віднести і колишнього бойфренда сорокарічної мадам, ночами відправляє їй двозначні СМСки, але на ділі готується до весілля з новою пасією. Голова у Джулії то пухне, то йде обертом, тому терміново необхідно щось змінювати. Але людина може змінити тільки себе, все інше поміняти неможливо. Багато читав про те, що «Почати з нуля» - кіно феміністський. Може бути творці і хотіли зробити її такою, але ярого фемінізму я в ньому не побачив. Фемінізму в тому сенсі, в якому він зараз в тренді. Так, у фільмі немає позитивних героїв-чоловіків: співмешканець - альфонс, колишній чоловік - тюхтій, сусід - недалекий любитель влаштовувати нічні дискотеки, а начальник - бабій. Але тут також немає і позитивних героїв-жінок, крім самої Джулії: найкраща подруга - дама з привітом, здатна слухати тільки себе, а говорити - тільки про соцмережах і поклонників, сестра схиблена на котів і кішок, колеги-дівчата вважають за краще як мінімум обідати, а як максимум і спати з начальством, про юну блогершу взагалі промовчу, з нею і так все зрозуміло. Будь на місці Джулії НЕ Джулія, а який-небудь Джуліано - посил фільму не змінився б. А він тут один: якщо у тебе проблеми, почни шукати їх в собі і своєму сприйнятті навколишнього світу. Перестань нити і мимрити, знайди подразник і його причини, і починай їх усувати. А зробити це можна тільки тоді, коли почнеш поважати в першу чергу самого себе.
Фільм мені не сподобався. Безумовно найгірший фільм Жана-Клода Ван Дамма, в чому він в принципі не практично не винен, винен він тільки в тому, що погодився тут зніматися. Взагалі з 2002 по 2006 рік Ван Дамм практично не випустив не одного гарного фільму, але а такі фільму як цей або «Другий в команді» взагалі ганьба світового кінематографа. Погано в цьому фільмі практично все в особливості бойові сцени за участю Ван Дамма. Не те, що вони погано поставлені, просто знято жахливо. Наприклад, йде удар і відразу чомусь камера зміщується або знімає щось не те. Найгірше - це спецефекти. У вибуху видно то, що це намальовано, і причому страшенно намальовано на комп'ютері, краще б дійсно підривали а не малювали графіку. Бюджет фільму далеко не маленький - цілих двадцять мільйонів доларів. Могли б і краще зсделать. Також поганий сценарій. Дуже банальний, головний герой рятує світ від терористів які використовують біологічну зброю, нічого нового. Можна сказати, що в цьому фільмі непогана музика. Завдяки ній напевно, я і не заснув під час перегляду. Загалом, «Під укіс» - жахливий фільм. Я думаю, що він сподобається тільки найзапеклішим фанатом Жана-Клода Ван Дамма. Точно не сподобається звичайним любитель кіно. Та й взагалі про цей фільм ніхто б і не чув, якби в ньому не знімався Ван Дамм.
Головні герої - прості далекобійники, яким доручено привезти на шахту обладнання для порятунку завалених під час аварії робочих. Однак, як це зазвичай буває, виявляється, що ділки від бізнесу не зацікавлені в цьому - і поїздка на фурах по зимових доріг і по льоду перетворюється на низку смертельних перешкод ... Фільм мені сподобався, хоча не можу назвати його оригінальним, а сюжет - новим. Не можу сказати, що старина Ліам Нісон показав тут чудеса акторської майстерності, а ефекти, графіка і робота сценаристів божественні. Однак, тим не менше, - і це парадокс - я подивився це кіно з задоволенням. Хто знає, що таке зимник? Так ось: я не знав, що в північних штатах і в Канаді зимники теж існують. А вони, виявляється, там є. І труднощі водіння фур в зимових умовах в 'крижаному драйві' теж показані. Автори приділили увагу гайкових ключів, тросах, деталей, і в цілому роботі далекобійників - а це, як мені здається, вже добре. Я помітив, що в Росії майже перестали знімати фільми на 'виробничі' теми - тобто люди праці в 'великій' російською кіно якось самі собою пішли а тінь, і на їх місце прийшли герої, які толком не працюють, і всім своїм видом створюють утопічні і нереальні образи нероб. А ось американці про своїх людей праці не забувають - і регулярно роблять їх героями чергових трилерів чи бойовичка - нехай і з невисоким бюджетом.
Золото імперії - другий фільм франшизи! Скарб вислизнуло з рук головних героїв у фіналі «Бендер: Початок», а тому захоплюючі і небезпечні пригоди Ібрагіма Бендера і Осі Задунайського тривають! І на цей раз у них на шляху встає анархіст, революціонер і просто бандит Нестор Махно.Павло Дерев'янко вже колись грав батька Махна в телесеріалі і тепер захоплено поринає у всю цю «махновщину» знову. І якщо в «Бендера: Початку» антагоністом головних героїв був Мішка Япончик, то в порівнянні з кровожерливим, хоча і вдало приховує це Махно, Міша був просто дитя. Що наочно і показав новий «Бендер». Спойлер, звичайно, не буду. Проповідує філософію красивою смерті, а також ідеали свободи, рівності і братерства, Махно непередбачуваний, жорстокий і привабливий так, як може бути привабливим зло. І, звичайно, сам він красиво вмирати не збирається, а збирається добре і красиво жити. А тому завдання Ібрагіма і Осі вирвати потрапив до батька дорогоцінний жезл графа Румянцева буде дуже і дуже непростий. До того ж крім головних героїв за жезлом тепер полюють ще й рудоволоса фатальна красуня - «спецагент з правом на вбивство» Ольга (її грає Віра Брежнєва) і велетень-заїка Котовський (таким постає легендарний герой Громадянської війни у виконанні Юрія Колокольникова). Героїня Віри «розбавляє» сувору чоловічу компанію мисливців за жезлом, при цьому знижуючи її суворість. І якщо Ібрагім, у якого в минулому була своя історія з Ольгою, - «міцний горішок» і його так просто не зміниш з авантюристичними шляху, то бідоласі Котовському, брутальний зовні і романтику в глибині душі, доведеться нелегко. Цікаво відзначити, що образ Ібрагіма Бендера зазнав деяких змін. І Сергій Безруков чудово це показує. У його персонажа як і раніше хватка і чуття хижака, відточену майстерність професійного шахрая і афериста, неперевершена здатність до зовнішньої і внутрішньої мімікрії. Це все нікуди не зникло. Тільки ось він уже не той вовк-одинак, який відповідає тільки за себе і нічого не боїться в суворе життя. Тепер йому є за кого боятися і за кого переживати: прокинулися в душі батьківські почуття до Осі змінюють його як людину.
Режисер фільму Рендолл Емметт не новачок в кіно. Однак раніше він виступав виключно в якості продюсера, засвітившись в багатьох більш-менш гідних проектах, де, серед інших, є і «Ірландець» Мартіна Скорсезе, і «День Курка» Джо Карнахана, і «16 кварталів» Річарда Доннера. Тепер же Еметт вирішив особисто сісти в режисерське крісло і крикнути: «Мотор!». Сів, крикнув і поставив «Північ на злаковому поле». Для дебюту - непогано, але його картина все ж мало чіпляє. Чим «Північ ...» чіпляє, так це стрункою фігурою Меган Фокс, яка на тридцять шостому році життя ще здатна дати прикурити. Але цього для гарного фільму мало, а все інше тихо летить повз каси. Навіть колись непереможний Брюс залишає бажати кращого. А як ще може бути, коли знаменитому герою бойовиків 90-х відведено так злочинно мало екранного часу? За нього навіть стає злегка образливо. Герой Вілліса з оригінальним ім'ям Карл взагалі анітрохи не цінний для сюжету. Він потрібен тільки для того, щоб нікчемним фоном підкреслити залізний стрижень характеру своєї напарниці Ребекки Ломбардо. Якщо ж випиляти з фільму все ті нечисленні сцени за участю Вілліса, де його герой безперестанку ниє і, як гайдаївський Кац, «пропонує здатися» - кіно не втратить зовсім нічого. Особистість злочинця розкривається майже відразу (але я називати його ім'я все одно не буду, бо кіно втратить будь-якої інтриги): Еметт не робить з цього великої таємниці, вирішивши, судячи з усього, натиснути на гостросюжетність і психологізм, але і тут промашка - все це ми вже бачили не раз. І продовжуємо спостерігати в кожному першому фільмі про пригоди маніяка. Нині глядача здивувати складно, він занадто пересичений різноманітними історіями як від кіно-новачків, так і від кіно-мастодонтів, в яких зло, божевілля і хіть грають головні ролі. І взагалі, в личині маніяка краще виглядав би Еміль Хірш, який грає поліцейського детектива Кроуфорда - аж надто у хлопця часом божевільний погляд. Крім усього іншого є багато косяків і відсутність логіки в деяких вчинках героїв, але цього я стосуватися не буду, щоб уникнути спойлерів. Про це найкраще розкажуть на «Ютубі» в оглядах і аналізах, якщо детективний трилер Рендолла одязі і взагалі хто-небудь помітить: аж надто він тьмяно світиться серед представників жанру. Але все ж світиться, тому - оцінка: ніби не погано, але могло бути набагато краще.
В основу кінострічки 'Сходження' лягла повість білоруського письменника Василя Бикова 'Сотников'. Биков сам бився на полях битв Великої Вітчизняної війни. Саме там він і почерпнув ідею для свого твору, зустрівши в полоні знайомого, який вирішив співпрацювати з німцями, щоб при нагоді відразу перебігти назад до своїх. У багатьох роботах Бикова його герої стають перед моральним вибором, демонструючи розчерком пера білоруського письменника свої негативні якості, приховані десь глибоко всередині, і проявляються в найкритичніші хвилини. Також і в 'Сходженні'. Адже якби не було цієї жахливої війни, жили б собі багато персонажів цієї картини звичайним життям і нічим не виділялися на тлі інших. Але як часто «друг пізнається в біді», так і вся виворіт людської натури оголюється в критичні моменти життя. Варто відзначити, що іноді фільми, що мають психологічний підтекст, деяку повчальність, виглядають дещо важкувато через свою структури. Однак таким фільм Лариси Шепітько точно не назвеш. Всупереч думці багатьох скептиків, які стверджували, що дівчина не впорається з поставленим завданням, режисер продемонструвала свій великий талант. Фокусування на виразах облич героїв (немов на передачі «Познер»), відкладення моментів природи в тому чи іншому своєму прояві допомагають краще заглянути в душу кожного персонажа. А кілька змінений фінал вихідного твори прекрасно відображає ставлення до свого вибору не тільки Рибака, роль якого виконав досі маловідомий Володимир Гостюхін (а Борис Плотніков взагалі зіграв свою першу роль в кіно, зображуючи Сотникова), але і чітку позицію Лариси Шепітько.
В недалекому майбутньому злісні прибульці використовують як корм наших нащадків. Люди чинять опір, але безуспішно. І, незважаючи на те що людство змогло винайти машину часу (!), Люди не можуть впоратися з монстрами які, за фактом, зграя хижаків. Просто хижаки. Навіть без зброї. Що ж робити? Як рятувати людство? Ну очевидно ж! Викликати з минулого купку людей похилого «ботаніків», які не вміють поводитися зі зброєю, не сказавши їм при цьому з чим вони зіткнуться, без ефективного проти ворога зброї, командирів і т.д. і т.п. Геніально! План простий і надійний як швейцарський ніж. Що могло піти не так? Якщо у Вас є хоча б зачатки логічного мислення - не дивитеся це ... Вам буде боляче ... Не може жанр «фантастика» пояснити, чому для упіймання монстра, у якого довгі, тонкі і дуже небезпечні щупальця використовується не глухий залізний ящик, а витончена клітина крізь ґрати якої відмінно проходять ті самі щупальця і пролітають шипи, якими відстрілюється прибулець. Неможливо «художнім баченням» пояснити чому для захисту найважливішого об'єкту людства від чудовиськ, які прекрасно лазять по стінах, треба побудувати ... стіну! Ну і звичайно всю цю маячню рясно розбавлений сентиментальними замальовками, довгими порожніми діалогами, епічною геройством і взагалі повним набором кіноштампів. Акторська гра ніяка. Актори другого плану навіть не намагаються зобразити жах перед жахливими створіннями, справжніми втіленнями найжахливіших нічних кошмарів, єдина мета яких тебе зжерти! Їм просто пофіг. Вони спокійні, їх ніщо не турбує. А в цілому відчуття, що нормальну ідею просто загубили. Загибель паскудним сценарієм, убогій акторською грою, невиразною режисурою.
Отже, перед нами історія Єви (Карен Гіллан), яка працює на якусь Фірму і вбиває людей за замовленням. Як водиться, в один прекрасний момент вона вимушено їх зраджує і пускається у всі тяжкі, запускаючи тисячі приводів для того, заради чого ми з вами зібралися: ураганного мордобою. Тобто, за візуальною складовою. І, дійсно: абсолютно кожен кадр з цієї картини можна ставити на шпалери в телефоні або, там, на рамку вішати. Це візуально дуже чітко вивірена картина, в якій часом вгадується не те Ніколас Віндінг Рефн, не те Уес Андерсон. Але і візуально, і сюжетно, 'Порохової коктейль' - це такий собі кінокомікс. У цього фільму немає першоджерела, сценарій повністю оригінальний, але абсолютно коміксних стиль зберігається повністю. Це і статичні кадри, і бойові сцени, немов би зійшли з барвистих сторінок. Неможлива краса. 'Порохової коктейль' - це картина далеко не про діалогах або хвацько закрученому сюжеті. Тут хороші дівчата б'ють поганих хлопців, і в цьому головний мінус всієї роботи: вона надто феміністська. Але краса рятує все. Це торжество форми над змістом і вдала стилізація. Хочете стиль - бігом в кіно, Папушадо увібрав все краще. Один раз можна подивитися! Моя оцінка фільму приблизно 7 з 10
Було дивно побачити в малобюджетном фільмі (2,5 млн. Дол.) Такого 'дорогого' актора, як Кіану Рівз, у якого гонорари за деякі картини доходять до десятків мільйонів. Але, якимось чином ми все-таки бачимо серед каста картини 'Хто там?' його ім'я. Але при цьому, особисто мене фільм не здивував і не викликав взагалі ніяких емоцій. Відразу скажу, що сам Рівз був непоганий і напевно це єдине реальне достоїнство фільму. Мені було взагалі не зрозуміло, що фільм хотів донести глядачеві. Звичайно ж, не завжди у фільмі повинна бути мораль, але все-таки сама конепція картини Елая Рота передбачається те, що персонажі будуть протягом фільму давати відповіді на якісь важливі соціальні та побутові питання ... Але немає. Ми бачимо чоловіка, який залишився вдома один доробляти проект (персонаж Рівза, архітектор), коли в його будинку постукали дві чарівні дівчини, які загубилися і в тому ж наскрізь промокли від проливного дощу. Він, як гідний громадянин впустив їх всередину, де вони разговарілісь і в підсумку ... Всі ми розуміємо, що було в підсумку і ініціатива виходила саме від дівчат, які практично згвалтували бідолаху. Далі, ми можемо спостерігати все наростаючу жорстокість дам по відношенню до чоловіка і протягом 1,5 годин ми будемо спостерігати за будь-якого роду знущаннями. При цьому, ніякого посилання від дівчат не йде ... Так, вони переконують, що ось він такий поганий, зрадив дружині. Але, адже все набагато прозаїчніше. Перед нами, дві садистки, яких моральна сторона питання хвилює найменше (це можна стверджувати після того, що трапилося з чорношкірим другом сім'ї). До акторам особливих нарікань немає. Дівчата гарні і психічно нестійкі, як повинні бути, а Рівз ... Він знову ж себе показує як висококласний актор.
Для перегляду другої частини мені довелося подивитися першу. Після того, як я це зробив, то згадав, як кіногромадськість позитивно гула після виходу першого фільму. Максимум, яку негативну реакцію я чув це «фільм порушує свої ж власні правила, тому потрібно прийняти це як умовність і тоді фільм зайде». Невже це правда умовність! Там монстри за кілометр чують звук розбитого посуду, але не можуть почути дихання людини в трьох метрах. Це як? Чудовиська сліпі, але можуть на великій швидкості втекти по лісу, не врізаючись в дерева. А як це? Як можна приймати подібне як умовність, коли це відбувається весь фільм? Думаю позитивне сприйняття подібного це наслідок надлишку однакового шлаку в даному жанрі. А тут з'явилося, щось нове, а раз нове, то можна виявити поблажливість. Як на мене, так той же самий шлак. Фільм, по крайней мере, дивитися не нудно через грамотного саспенсу. Навіть дурні персонажі не змогли цьому перешкодити. Чому дурні? А ви, якби в такому світі, стали б робити дитини? Мені таке зрозуміти неможливо. Тут питання до сценариста, а що заважало зробити так, щоб головна героїня завагітніла до апокаліпсису? Або ось ще, ходити без взуття. Це типу так менше звуків буде? Блін, мені шкода їх ноги. Найцікавіше, що в другій частині до героїв так і не дійшла, що відсутність або наявність взуття не вплине на видавані звуки при ходьбі. Це при тому ще, що персонаж Киллиана Мерфі ходить в здорових черевиках. Я все чекав, коли він у них запитає, чому вони її не носять. Але немає, оператор буде акцентувати увагу на криваві ступні, але неадекватність сценарію залишиться без змін. Картину нахвалюють, що в ній стало більше дії. Всі ці дії, коли сюжет рухається вперед, можна було показати за тридцять хвилин. Але Красінскі чогось ці тридцять хвилин розтягнув на півтори години, розбавивши все це паралельним монтажем і надлишком саспенсу. Вище я написав, що саспенс грамотний, це так, але його дуже багато. Якщо вас під час сеансу закортить вийти, дочекайтеся тривожної сцени і спокійно йдіть. Коли ви повернетеся, то навряд чи, щось пропустіть. І так можна раз десять відвідати вбиральню. Діарейнікам дивитися буде дуже зручно
Фільм я б назвав добропорядним. Тому що тут немає ні краплі грубості, лихослів'я, відвертих сцен і іншої злості. Вельми розумний фільм, що містить купу розумової роботи, тонких підходів до справи, швидких переворотів сюжету, використання багато різної сучасної техніки. Всі ці аспекти укупі дають хороше видовище на вечір, а постійні хитрі ходи, які учиняли герої фільму, викликали подив і захоплення. Не скажу, що було цікаво весь час. Деякі моменти відверто видалися нудними і навіть млявими. Ряд філософських і хитромудрих промов просто дратували, в деяких епізодах було помітно розтягування часу хронометражу, плюс не сподобався музичний ряд, але на це я в останню чергу звертаю увагу. Але все одно, косячки косячками, а стрічка вийшла прекрасна. Вся ця прісність ховається за змістом стрічки, за всією цією історичною таємницею, відповіді на яку шукали герої стрічки. Немов фільм про піратів! Хоча в якійсь мірі персонажі фільму і є пірати. Фільм гарний. Красива історія, яка лежить в основі фільму, через яку і пішов весь сир-бор. Гарний план, який кілька разів змінювався через різні обставини, але також красиво він формувався заново. Гарні персонажі, які були майстрами своєї справи, і, незважаючи на всі недомовки і негаразди всередині групи, були справжньою командою. Гарний банк, будівництво якого велося досить давно, через що його пристрій цінується набагато вище. Красиве сховище банку, а вірніше механізм його пристрою, розкрити яке на перший погляд просто неможливо. Та й просто час красиве - 2010 рік, ЧС з футболу в ПАР, столиця Іспанії. Справжня краса! Фільм має в своєму активі належну атмосферу, яка зберігає напругу протягом усього хронометражу. Так, він не загострює постійно обстановку, не викликає почуття хвилююче і завмирання серця, але всі труднощі, що постають на шляху героїв, підбурюють глядача з ще більшою цікавістю дивитися фільм. Він не так чудовий як ті ж Друзі Оушена, але свої чарівні кадри має. Я точно не захочу переглядати картину, але цей перший раз мене не розчарував.
Багато хто чекав це кіно. Чекали прихильники Мюррея - цей культовий актор знімається рідко. Чекали прихильники Софії Копполи, яка теж нечасто балує фільмами. І ті й інші - будуть розчаровані.
Дует 'Коппола - Мюррей' зробив в 2003-му один з кращих фільмів про чоловіка і жінку: 'Труднощі перекладу ". 'Труднощі перекладу', при досить скромному бюджеті, став культовим. Там була особлива атмосфера, була 'хімія' між Мюрреєм і YOхансон. На жаль, в 'On the Rocks' атмосфера не відчувається, а про 'хімії' і говорити не доводиться. Мюррей, звичайно, чудовий - він просто не вміє грати погано. Але інші. Мюррей з'являється тільки на 19-й хвилині фільму. Перші 18 хвилин ми спостерігаємо сумну життя мультирасового нью-йоркської сімейної пари: немолода біла жінка в ролі матері двох дітей, і альфа-негр в ролі постійно зайнятого чоловіка-бізнесмена. Мюррей оживляє фільм своєю появою, але змінити загальне відчуття 'не вірю' йому не вдається. Біллу Мюррею дісталися як комедійні моменти, так і сумні сповіді старого плейбоя, що перемежовуються екскурсами в психологію і тваринний світ. Фільм обривається банальну розв'язкою. Психологічного катарсису не відбувається, персонажі як були картонній пропагандою мультирасового шлюбів, так їй і залишилися. Мюррей їде в захід.
Ось так буває: Софія Коппола 17 років тому зняла краще, ніж досвідчена, зріла Софія Коппола 2020 го року. Не заперечуючи таланту, можливо, кращою жінки-режисера нашого часу, варто сказати прямо: фільм для Копполи прохідний і дуже слабкий. Ще й прокатники перевели 'On the Rocks' як 'Остання крапля'. Назва, дійсно - остання крапля в загальному враженні після перегляду.
Вже давно жанр жахів переживає кризу: знімають одноманітну дурницю. витрачаючи на неї шалені гроші. Франшизу 'Закляття' я не можу назвати лякає. Це просто містичні детективи / драми, які не лякають і не залишають моторошного 'післясмаку', але які приємно дивитися на увазі хорошої роботи оператора, ретро-атмосфери і просто пригодницьких ліній сюжету, приправлених містикою. Дана історія розповідає про одержимість: щоб врятувати молодшого брата нареченої, герой просить демона відпустити того і зайняти його тіло. Той так і надходить. Після цього хлопець перетворюється на вбивцю. Сам сюжет будується на розслідуванні Еда і Лорейн: вони намагаються визначити, звідки 'ростуть ноги' всій цій чортівні, що повинна була проклясти сім'ю. Лякають і тривожних моментів у фільмі мало, демонічні сутності-спецефекти не лякають, похмурого і вдумливого занурення немає. Це таке містичне розслідування-пригода, від якого не треба чекати занадто багато чого. Просто витратити час на дві години розваги - так. Йти на фільм в надії побачити міцний ужастик - немає. Оскільки жанр знаходиться в глибокій кризі, я трохи завищив свою оцінку, так би поставив 5. Але оскільки нині знімають відверту маячню, цей фільм виглядає більш виграшним. По-перше, тут вже знайомі герої. По-друге, актори грають цілком гідно. По-третє, всі три фільми франшизи стильні, цього у них не відняти. Режисер і сценарист пішли дорогою ремісника: не бажаючи дивувати публіку, рушили перевіреним шляхом з абсолютно класичним побудовою канви оповіді, з абсолютно класичними художніми прийомами, властивими фільмів жахів. І ця перевірена доріжка виведе їх до того, що «Закляття 3» займе нішу фільмів-середнячків, які, в цілому, не викликають захоплення або огиди.